Напевно, кожна людина час від часу відчуває труднощі в орієнтуванні на місцевості. Вони можуть бути як дрібні, так і великі, аж до повної втрати уявлення про своє місцезнаходження. З чим же пов'язані наші помилки? І чи допоможуть нам їх уникнути різні прилади, починаючи від компаса і закінчуючи GPS-навігатором?
 |
- Де ми знаходимося?
- Куди нам рухатись далі?
Проте навіть такий досконалий прилад, як GPS-навігатор, часто дає точну відповідь тільки на перше запитання. Якщо в навігатор не завантажено точок майбутнього маршруту, то під час з'ясування напрямку подальшого руху він нічим не кращий за паперову мапу, яку зорієнтували за сторонами світу за допомогою компаса. Щоправда, досить часто туристи завантажують у навігатор чийсь трек, і тоді навігатор, дійсно, ніби веде людину за маршрутом. Однак тут є один мінус: потрібно бути впевненим, що власник треку йшов маршрутом раціонально. Але насправді нерідкі випадки, коли турист блукав, помилявся, петляв, а потім виклав свій трек в інтернет – беріть, мовляв, користуйтеся. Сліпо йдучи таким треком, можна повторити всі помилки його власника: десь зробити непотрібну петлю, а десь зійти зі стежки і рвонути стрімголов крізь хащі (або ще гірше – дертися скелями).
Звідси головний висновок: насамперед слід покладатися на свій мозок. Це слушно як для власника GPS-навігатора, так і для того, хто користується паперовою картою. Головна помилка багатьох (особливо новачків) – сліпа віра у карту. Проте дуже часто карта не зовсім точно збігається з місцевістю: старі стежки заростають, з'являються нові стежки і т.д. Інша помилка, що випливає з першої – впевненість у тому, що на карту покладатися не можна. Це теж не так, оскільки багато предметів зображені на карті правильно (або майже правильно).
Тому доводиться підключати здоровий глузд і уяву. Часто буває, що вказаний на карті об'єкт, який ми не бачимо, швидше за все, не відсутній, а знаходиться десь неподалік.
Цікава з погляду орієнтування ситуація сталася з нами 2008 року в Криму. Втративши шлях (дорога була стара і погано проглядалася в лісі), ми певний час ішли схилом ущелини, що було вельми виснажливо. Судячи з карти, десь поблизу мала бути дорога, проте нічого схожого ми не бачили. Під час чергового привалу мій друг дивиться на GPS-навігатор, який показує, що ми сидимо просто на дорозі. Однак у полі зору нічого подібного не спостерігається: каміння, скелі, торішнє листя і все це на доволі крутому схилі.
Я поринаю у роздуми. Свої міркування я намагаюся будувати на припущенні, що дорога все ж таки існує, а навігатор трохи неточно показав місце, де ми перебуваємо. Отже, дорога десь поряд. Але де? Нам добре все видно праворуч, ліворуч і вниз схилом. А ось що ж зверху? І, залишивши втомлених товаришів відпочивати, я починаю потихеньку підніматися. Буквально через 20-30 кроків я опиняюся на дорозі, яка проходить практично над нами, але знизу зовсім непомітна.
Щоразу, коли я припускаюся помилки при орієнтуванні (на щастя, це буває дуже і дуже рідко), то ловлю себе на думці, що я погано подумав або ж був неуважний. Якими б не були корисними карта, компас, навігатор, але найголовніше, чим потрібно користуватися в поході – це свій власний мозок.
У розділі "Коментувати як:" виберіть один з варіантів: а) "Анонімно", б) "Ім'я / URL-адреса" (URL-адресу вказувати не обов'язково), в) обліковий запис Google (тоді ви зможете отримувати на пошту повідомлення про нові коментарі, якщо поставите галку "Сповіщати мене").